І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я — українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати...
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.
Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе…
З чарівних квітів я сплету віночка
Й над світом щира пісня попливе.
Сорочка, що матуся вишивала,
Сердечко гріє, душу веселить.
Бо ж мама щастя-долю закликала.
Цей оберіг в житті нас захистить
***
Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела,
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була.
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.
Одягнімо,
друже, вишиванки —
Наш
чарівний український стрій.
Не для
когось, не для забаганки,
А для
себе, вірний друже мій.
Одягнімо
вишиванки, друже,
Як
одвічний предків талісман.
Хай не
буде серед нас байдужих
І один в
нас буде отаман.
Одягнімо
в свята і неділі,
В
будень, за потреби, одягнім
І
відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати
український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай
побачить українців світ —
Молодих,
відважних, дужих,
У
єднанні на сто тисяч літ.
Вишиванка
— символ Батьківщини,
Дзеркало
народної душі,
В
колисанці купані хвилини,
Світло і
тривоги у вірші.
Вишиванка
– дитинча кирпате,
Що
квітки звиває в перепліт,
Материнські
ласки, усміх тата,
Прадідів
пророчий заповіт.
Вишиванка
– писанка чудова,
Звізда
ясна, співи та вертеп.
Вишита
сльозою рідна мова,
Думами
дорога через степ.
Вишиванка
– біль на п`ядесталі,
Слава,
воля, єдність, віра – ми.
Журавлем
курличе, кличе далі,
Стелить
вирій взорами-крильми.
Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь –
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколінь.
Колисанки
не забудь дитино,
В серці
вишиванку залиши…
Не
зліпити болем Батьківщину,
Як
розбите дзеркало душі.
Вишиванка – Вкраїна і доля.
В ній не лише барвиста краса.
В ній боролися предки за волю
І відходили на небеса.
Жито жали і хліб випікали,
І у парі ішли під вінець.
В ній дітей своїх благасловляли
Батько й мати, від щирих сердець.
Вишиванко моя, вишиванко,
Ти- як пісня, у серці моїм.
Одягну тебе в будні і свята,
Щоб любов поселилася в нім.
Зроби: вдягнись з самого ранку,
Як небо пахне ще зірками,
Ти в українську вишиванку,
Живими шитими шовками.
Люби свою сорочку шиту,
В ній України вся родина.
Легенду бережи нажиту,
Вона, - як життєдайна днина!
Злюби, мов світло сонця з ранку,
Що йде до тебе від заграви,
Свою вкраїнську вишиванку,
Злюби - без поспіху й забави.
Тобі всміхнуться хмари сині,
В прийдешнім дні - найкращим
Скажи ще - Слава Україні!
Понад усе її, як любиш.
Вдягни сорочку-полотнянку,
Де ниток барви рукотворні
Іскряться сонцем спозаранку,
Як Україна, неповторні.
