Матеріал до Дня вишиванки + звіт

Встає над світом щире сонце вранці

І землю гріє променем ясним.

А я іду по світу в вишиванці.

Я — українець! І горджуся цим.

В нас обереги вишивають здавна.

Така традиція в народі прижилась.

Вона прадавня, вічна й дуже славна.

В культурі й до сьогодні збереглась.

Ані вікам, ні моді не здолати...

Вона в людському серці і в душі.

У ній любові, мрій, надій багато

І ти традиції забути не спіши.

 

 

Я встану рано-вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе…

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить

***

Мені сорочку мама вишивала,

Неначе долю хрестиком вела,

Щоб лихих стежинок не шукала

І до людей привітною була.

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості,

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

 

Одягнімо, друже, вишиванки —

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,

Як одвічний предків талісман.

Хай не буде серед нас байдужих

І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби, одягнім

І відчуєм — вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

 Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ —

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на сто тисяч літ.

 

 

Вишиванка — символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка – писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

Вишиванка – біль на п`ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра – ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами-крильми.

Біля річки дитинча кирпате,

Кинуло віночок в часу тлінь –

В плетиві надії, мрії, злато,

Загойдалась пісня поколінь.

 Колисанки не забудь дитино,

В серці вишиванку залиши…

Не зліпити болем Батьківщину,

Як розбите дзеркало душі.

 

Вишиванка – Вкраїна і доля.

В ній не лише барвиста краса.

В ній боролися предки за волю

І відходили на небеса.

Жито жали і хліб випікали,

І у парі ішли під вінець.

В ній дітей своїх благасловляли

Батько й мати, від щирих сердець.

Вишиванко моя, вишиванко,

Ти- як пісня, у серці моїм.

Одягну тебе в будні і свята,

Щоб любов поселилася в нім.

 

Зроби: вдягнись з самого ранку,

Як небо пахне ще зірками,

Ти в українську вишиванку,

Живими шитими шовками.

Люби свою сорочку шиту,

В ній України вся родина.

Легенду бережи нажиту,

Вона, - як життєдайна днина!

Злюби, мов світло сонця з ранку,

Що йде до тебе від заграви,

Свою вкраїнську вишиванку,

Злюби - без поспіху й забави.

Тобі всміхнуться хмари сині,

В прийдешнім дні - найкращим

Скажи ще - Слава Україні!

Понад усе її, як любиш.

Вдягни сорочку-полотнянку,

Де ниток барви рукотворні

Іскряться сонцем спозаранку,

Як Україна, неповторні.